Як еволюціонує система підготовки суддів України, що ввійде до дорожньої карти української судової системи щодо членства в ЄС, які пріоритетні завдання на майбутнє ставить перед собою Національна школа суддів України – на ці та інші запитання в інтерв’ю «Юридичній практиці» відповів ректор Національної школи суддів України, доктор юридичних наук Микола Оніщук.

— Миколо Васильовичу, Україна прагне стати повноцінним членом Європейського Союзу. Які кроки в цьому процесі необхідно зробити судовій системі?

— Під час переговорного процесу стосовно вступу в ЄС Україні доведеться вирішувати низку проблем, пов’язаних з ухваленням необхідних законів, а з іншого боку, з ужиттям низки практичних заходів щодо подолання дефіциту суддівських кадрів, зокрема добору суддів, які відповідали б критеріям доброчесності, етичним стандартам, професійному рівню; формуванням дисциплінарної інспекції при Вищій раді правосуддя; створенням Вищого адміністративного суду, Київського міського адміністративного суду, нової мапи місцевих судів тощо.

Тобто в цьому процесі є елемент необхідних законодавчих рішень, але левова частка завдань буде пов’язана з кропіткою, і можливо, малопомітною роботою, пов’язаною з глибинними трансформаціями в судовій системі щодо незалежності суддів, дотримання ними засад доброчесності й етичних стандартів, запровадження ефективних практик моніторингу способу життя судді.

Водночас, коли йдеться про подальше посилення вимог до стандартів професії судді, варто мати на увазі, що спостерігається падіння привабливості суддівської професії. Якщо під час добору на посади суддів у 2017 році в середньому на одне місце кандидувалися 10 осіб, то у 2023–24 роках, коли був оголошений конкурс на посади суддів в апеляційних судах, цей показник становив уже 3,3 особи. І це при тому, що йдеться про суддів апеляційного рівня, де до конкурсу допущені не лише судді першої інстанції, а й адвокати та науковці. Тож якщо дефіцит суддівських кадрів на сьогодні становить понад 2 тисячі, а кількість охочих стати суддями постійно зменшується, то потенційно виникає проблема якості та перспектив заміщення вакантних посад суддями, які відповідають необхідним стандартам.

— Як еволюціонує система підготовки суддів та кандидатів на посаду судді? Які новації можете відзначити? Що в планах на перспективу?

— З 1 січня 2024 року почали діяти зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які змінили систему доступу до суддівської професії. Її складовою частиною є підготовка суддів до здійснення правосуддя після їх  призначення, а не до, як було раніше. До речі, в Польщі, Іспанії, Франції та багатьох інших країн ЄС, які співмірні за чисельністю суддівського корпусу, в основному орієнтується саме на професійну підготовку кандидатів на посади суддів.

Таких самих підходів дотримувалася й Україна. Проте у зв’язку з утворенням значного дефіциту суддівських кадрів (на жаль, ця тенденція триває)  їх підготовка була замінена на відповідні навчальні заходи після призначення.

Початкова підготовка новопризначеного судді нині триває щонайбільше 350 академічних годин, це приблизно 2 місяці. І цього року НШСУ вже провела підготовку 22 новопризначених суддів зі складу тих, кого було призначено указами Президента України від 8 травня та 4 липня 2024 року за результатами оголошених ВККСУ конкурсів 5 серпня 2019 року та хто не проходив спеціальну підготовку у 2017—2018 роках.

Зауважу, що для Національної школи суддів це був певний виклик, адже ми готували програму початкової підготовки для суддів апеляційних судів у зв’язку з оголошеним конкурсом. А виявилося, що серед новопризначених суддів першої інстанції не всі проходили спеціальну підготовку або проходили її аж у 2013 році. Ми взяли до уваги, що спеціальна підготовка на той час здійснювалася, по суті, в лекційному форматі, до того ж у вищих навчальних закладах. З урахуванням сьогоднішніх вимог можна впевнено сказати, що вона не відповідала стандартам, які висуваються для початкової підготовки суддів.

Наразі початкова підготовка, як складова частина суддівської освіти, проходить виключно у тренінговій формі, зорієнтована на отримання суддею практичних навичок і вмінь для здійснення правосуддя. Оскільки презюмується, що новопризначений суддя, який пройшов відповідні конкурсні процедури, володіє необхідними знаннями з матеріального і процесуального права.

Але правник і суддя, як говорять в Одесі, це дві великі різниці. Адже суддя має володіти професійними навичками з управління залою судового засідання, вміти реагувати на виклики, пов’язані з цим, розумітися на особливостях проведення різних видів судових проваджень. Йдеться також про навички і вміння стосовно управління часом, етичної поведінки суддів, комунікацій, фінансової дисципліни тощо. До речі, якщо говорити про еволюцію суддівської освіти, то одна з її рис — зростання ролі неправових тем у підготовці суддів, зокрема пов’язаних з особистістю судді та відповідними викликами.

Що стосується поточної підготовки, тобто навчальних заходів із підтримання і підвищення кваліфікації, то законодавством встановлено нормативний обов’язок для суддів усіх рівнів раз на три роки проходити відповідну тижневу підготовку. Судді Вищого антикорупційного суду та новопризначені судді, які не мають досвіду здійснення правосуддя, протягом перших трьох років проходять таку підготовку щороку.

Тобто сьогодні суддівська освіта є орієнтованою на практичні потреби судді. Цьому сприяють також і дистанційні форми освіти. Я маю на увазі не онлайн-навчання, а саме дистанційну форму, коли суддя, не відволікаючись від основної професійної діяльності, може брати участь у навчанні.

Тож суддівська освіта в Україні є доволі співмірною зі стандартами суддівської освіти, які застосовуються в країнах Європейського Союзу. Можливо, в чомусь ми є навіть більш переконливими, коли говоримо про охоплення освітою всієї суддівської системи. Маю на увазі ту обставину, що НШСУ опікується навчанням не лише суддів, а й помічників суддів, працівників апарату (а це більш ніж 25 тисяч працівників) та Служби судової охорони.

— Які переваги надає наставництво для новопризначених суддів? Як це впливає на їх інтеграцію в професійне середовище?

— Наставництво як правовий імператив законом не визначене. Ця ідея виникла під час розробки законодавчих змін щодо запровадження початкової підготовки новопризначених суддів, які не мають досвіду здійснення правосуддя.

Під час обговорення чинного нині закону як законопроєкту в Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики ми внесли пропозицію з огляду на скорочення строку початкової підготовки (порівняно зі спеціальною підготовкою кандидатів на посади суддів) запропонувати новопризначеним суддям інститут наставництва як одну з форм практично орієнтованого навчання.

Власне, через інститут наставництва як форму фахової підтримки ми прагнемо надати можливість судді отримати поради, навички, обмінятися досвідом, що стосуватиметься розгляду справ, звісно, з дотриманням засад незалежності та уникнення втручання в конкретні провадження.

Обговорюється, що таке наставництво не буде тривалим (від 1 до 3 років), але потребуватиме спеціальної підготовки наставників, включно з визначенням кваліфікаційних та етичних вимог до них.

Нині формується порядок і методологія цього навчального інструмента. Ми будемо комунікувати з новопризначеними суддями, які вже розпочали здійснення правосуддя, щоб виявити їхні потреби, а також з’ясувати, наскільки це для них актуально і необхідно. Міжнародні партнери, в цілому позитивно оцінюючи цю ідею, водночас застерігають, щоб через інститут наставництва не були передані негативні практики.

— Чи є специфічні критерії для вибору наставників серед суддів? Які вимоги до них висуваються?

— Для новопризначеного судді суду першої інстанції суддя-наставник повинен мати щонайменше 7 років стажу. Це суддя, в якого нема дисциплінарних стягнень, який має бездоганну професійну і суспільну репутацію, визнаний рівень професійної компетентності. Для отримання статусу наставника потрібне методичне навчання в НШСУ для набуття необхідних навичок щодо спілкування та організації діяльності як наставника, особливостей комунікації судді із суддею, психологічних аспектів такої комунікації.

Ми також плануємо моніторити ефективність інституту наставництва, щоб за потреби здійснювати необхідні коригування.

— Ви згадали про підготовку помічників суддів та працівників апарату. Чи доцільне запровадження полегшених програм для цих категорій працівників?

— Унікальність правового статусу та завдань Національної школи судів України полягає в тому, що, крім питань суддівської освіти, як уже було зазначено, вона здійснює підготовку помічників суддів і працівників апарату. Я окремо виділяю помічників суддів, тому що це особлива категорія апарату, їх не випадково називають «золотим фондом правосуддя», адже вони безпосередньо залучені разом із суддями до значної підготовчої роботи, пов’язаної зі здійсненням правосуддя.

Зі свого боку, працівники апарату забезпечують судовий процес як такий. Це лінійні апаратні служби, судові розпорядники, секретарі судових засідань, канцелярія, бухгалтерія, архів тощо. Підготовка таких працівників не є притаманною для суддівських шкіл. Як правило, такі навчальні заклади створюються в системі або міністерства юстиції, або органів, схожих на ДСА України. Але в Україні історично цими функціями опікується також НШСУ, яка надає відповідний навчальний сервіс для цих категорій з актуальних для них питань. І це значний обсяг роботи НШСУ.

— Чому було прийнято рішення включити тестування з історії української державності до програми підготовки суддів?

— Звісно, це рішення політичне. Можна вести дискусію щодо доцільності такого рішення, але воно є. І з огляду на сучасні реалії та на багато інших явищ, які виявила війна (йдеться насамперед про колаборацію), та й взагалі, на відносно молодий вік української незалежної держави і недостатність уваги до її історії така новація є виправданою. Принаймні на певний історичний період. Воднораз це виклик для НШСУ та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка має впроваджувати це тестування з наступного року в усі кваліфікаційні процедури суддів, оскільки в державі відсутні засоби екзаменування для кандидатів на посади суддів з історії української державності.

Тож Національна школа суддів, яка за законом здійснює науково-методичне забезпечення діяльності ВККС, наразі розпочала підготовку відповідних тестів. Ці знання не є фаховими для нашої установи. Тому ми залучаємо для підготовки тестової бази науковців з академічної сфери, зокрема з Інституту історії України НАН України, відповідних інститутів і кафедр Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Йдеться про підготовку близько тисячі тестів для проведення зазначеного екзаменування. І на сьогодні є впевненість, що така тестова база буде створена і стане складовою частиною наступних професійних випробувань. Є бажання долучитися до цієї роботи й у наших міжнародних партнерів, зокрема проєкту IDLO.

— Одним із етапів кваліфікаційного оцінювання, причому досить жваво обговорюваним, є визначення когнітивних здібностей майбутніх суддів. Які практичні проблеми ви бачите в цьому сегменті конкурсного добору?

— Проведення такого дослідження, на мій погляд, є доцільним, насамперед коли йдеться про доступ до професії судді. Опоненти можуть сказати, що кандидати одночасно відповідають на тести і пишуть практичні задання, що теж виявляє їхні когнітивні здібності. Але не завжди за допомогою них можна повноцінно з’ясувати когнітивний компонент.

У попередніх конкурсах до Верховного Суду, ВАКС проводилась перевірка морально-психологічних якостей кандидатів. Це була комбінація когнітивного елемента з іншими. На сьогодні термінологія морально-психологічних якостей вилучена, залишився виключно когнітивний компонент. Водночас відповідних методик, адаптованих саме для суддівського корпусу, в нас немає. Варто зауважити, що, як правило, це імпортовані ліцензійні продукти, які розглядаються як універсальні й нині застосовуються в конкурсі на вакантні посади суддів апеляцій, що триває. І тут є проблема як складності визначення когнітивного рівня різних категорій осіб, які кандидують на посади (в цьому випадку – суддів апеляційної інстанції), так і належної адаптивності таких методик. Окрема тема – забезпечення реальної, а не задекларованої неупередженості та об’єктивності. Але це вже інший аспект проблеми, пов’язаній із забезпеченням невтручання в саму процедуру такого тестування, яке здійснюється на засадах аутсорсингу.

Тож це дуже чутливий інструмент і дуже велика ціна похибок. Про це свідчить конкурс на посади дисциплінарних інспекторів, який проводили іноземні партнери. Власне, величезна кількість кандидатів не подолала когнітивний бар’єр і, по суті, втратила можливість кандидуватися, зокрема, на керівні посади. Ще раз наголошу: це інструмент, який, з одного боку, є необхідним, а з іншого – має бути дуже ретельно застосовуваним із точки зору його адаптивності, належності, допустимості тощо. Проблеми з його застосуванням уже проявилися. Крім усього іншого, це доволі дорогий компонент, і на цьому етапі використовується за допомогою міжнародних проєктів.

— Як ви оцінюєте необхідність регулярного оцінювання суддів? Чи бачите ви потенційні ризики або переваги цього процесу?

— Дійсно, є законодавча вимога щодо того, що кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді має бути замінене на регулярне оцінювання. Як відомо, кваліфоцінювання охоплює перевірку всіх складових частин суддівської діяльності, включно зі способом життя, доброчесністю, дотриманням суддею етичних стандартів та стандартів професійної діяльності. Регулярне ж оцінювання є більш м’якою процедурою, метою якої є надання допомоги судді у виявленні своїх потреб, насамперед щодо кваліфікаційного рівня під час здійснення ним правосуддя.

І хоча ця законодавча вимога існує доволі давно, методика впровадження регулярного оцінювання наразі ще не затверджена. На це вплинули декілька обставин. По-перше, тривалий час не було повноважного складу ВККС, до компетенції якої віднесено затвердження цієї методики. А по-друге, кваліфкомісія ще не завершила власне кваліфікаційне оцінювання як таке. Наразі ця тема перебуває в полі зору ЄС, тож упевнений, що незабаром відповідне рішення буде ухвалено.

У регулярному оцінюванні важлива роль належить Національній школі суддів України, оскільки виявлення потреб судді з точки зору його професійної кваліфікації, її вдосконалення має здійснюватися під час навчального процесу. Тут доречно зауважити, що складовою частиною тренінгової форми суддівської освіти є запровадження системи оцінки якості навчального процесу за моделлю Кірпатрика – методології суддівської освіти, яка складається з чотирьох рівнів і способів оцінки ефективності навчання, а отже, виявлення потреб суддів у цьому.

Своєю чергою, НШСУ та інші суб’єкти, які є учасниками процесу, мають розробити відповідні релевантні процедури для забезпечення реалізації цієї методики.

— Миколо Васильовичу, ви торкнулися питання дорожньої карти української судової системи в контексті членства в ЄС і переговорного процесу, що триває. Які в цьому аспекті завдання для НШСУ сьогодні можете виділити як пріоритетні?

— Зауважу, що діяльність Школи викликає жвавий інтерес із боку наших європейських партнерів. Вони, як виявилось, недостатньо з цього питання поінформовані. Адже основна їхня увага приділялась вузловим напрямам судової реформи, пов’язаним із відновленням роботи ВККСУ, ВРП, формуванням їх складу на конкурсних засадах за участю ГРМЕ, створенням Служби дисциплінарних інспекторів та утворенням нової мережі судів, а також іншим значною мірою реперним завданням. Тож природно, що увага до суддівської освіти була меншою.

Ми отримуємо від представників із Брюсселя багато запитань щодо того, як працює Школа, які навчальні програми та продукти готуються, які методики застосовуються. Іншими словами, їхній інтерес стосується всього, що характеризує сьогодні Національну школу суддів України, з т.зв. інституційних та поточних трансформацій, які мають відбутися. Тож невипадково НШСУ запропонувала провести за участю експертів Європейської мережі суддівської світи (Europa Judge Training Network), яка об’єднує суддівські школи країн Європейського Союзу та в якій ми маємо статус спостерігача з 2018 року, рекомендаційний аудит діяльності НШСУ. Йдеться, зокрема, про відповідність правового статусу, застосовуваних форм, методів навчання вимогам Консультативного висновку № 4 КРЄС, який безпосередньо присвячений суддівській освіті. Тобто ми очікуємо на фаховий обмін думками стосовно відповідності освітніх стандартів, які використовує НШСУ, практикам європейських шкіл та внесення відповідних змін у Стратегію суддівської світи на 2023–2025 роки, в якій визначено наші пріоритети.

— Незважаючи на те що НШСУ активно займається суддівською освітою і пропонує чимало навчальних продуктів, окремі судді все-таки часто припускаються помилок, а дехто взагалі не проходить кваліфоцінювання…

— Це той випадок, коли не все залежить тільки від надавача послуги. Передусім це залежить від зацікавленості суб’єкта, його добросовісності, мотивації та інших факторів. Проте нам важливо запровадити засоби оцінювання для того, щоб забезпечити цей зворотний зв’язок. Ми ставимо за мету від аналізу відгуків, опитувань, перейти до більш глибоких рівнів оцінювання якості навчальних продуктів і суддівського навчання як такого. І в результаті зрозуміти, наскільки навчальний захід вплинув на фахову діяльність учасника навчання і як це відобразилося на здійсненні ним правосуддя. Власне, і наші європейські колеги, і ми усвідомлюємо, що треба рухатися в цьому напрямку – від більш простих до більш складних методів оцінювання ефективності навчального процесу.

Також хочу зазначити, що настав час для запровадження конкурсу на зайняття керівних посад у Школі. Сподіваюся, що це дасть  нам змогу добирати найкращий управлінський персонал із-поміж найбільш підготовлених суддів та науковців, інших правників. До речі, такий конкурс, зокрема на вакантну посаду проректора з підготовки суддів, нещодавно вже оголошено.

За практикою наших європейських колег, до зайняття керівних посад в установі суддівської освіти допускаються і чинні судді. У такому випадку вони командируються для виконання відповідних посадових повноважень на певний строк із правом повернення на попередню суддівську посаду. До речі, Закон «Про судоустрій та статус суддів» це допускає. Тож ми запропонували взяти участь в оголошеному конкурсі й чинним суддям зі збереженням за ними суддівської винагороди і посади. Якщо ж ідеться про суддю у відставці чи інші категорії фахівців, то строковість призначень не є обов’язковою.

Також зауважу, що Європейська комісія хотіла би бачити в пріоритетах суддівської освіти України питання доброчесності та етики, верховенства права, захисту вразливих категорій населення, включно з гендерним компонентом, та антикорупції. Це також диджиталізація, тематика електронних доказів, вивчення іноземних мов тощо.

У пріоритеті й вивчення права ЄС. У міру того, як Україна буде рухатися до членства в ЄС, українські судді мають володіти широким діапазоном знань щодо юрисдикції Суду ЄС, застосовності директив Європейського Союзу. Тобто вивчення права ЄС стає однією з важливих складових частин суддівського навчання, тож невипадково (і це теж сигнал для професійної спільноти) ми утворили навчальну лабораторію у складі Національної школи суддів України з вивчення права ЄС. Нині йде формування кадрового потенціалу, визначення напрямів і механізмів реалізації завдань.

Ми також маємо запропонувати суддям навчальні програми та надати їм відповідні сервіси з вивчення іноземних мов. Хочу зауважити, що після першого оголошення щодо доєднання до однієї з таких національних програм 500 із них уже записалися на відповідні навчальні курси. Знання іноземних мов – це здатність спілкуватися зі своїми колегами з Європейського Союзу, безпосередньо вивчати практику міжнародних судів, не звертаючись до перекладів, і взагалі бути сучасним.

Джерело фото: https://pravo.ua/ 

Бесіду вів Анатолій Гвоздецький

«Юридична практика»