Видання: Ракурс
Номер видання: 11 грудня 2017 року
Автор:Олександра Примаченко

Ніхто із суддів не має формальної переваги над іншими. Якщо у тебе був попередній досвід, ти повинен, використовуючи його, доводити свій професійний рівень. Тому будь-яка спроба зберегти якісь заморожені анклави — деструктивна

Заступник голови Верховного суду, голова Касаційного господарського суду у складі ВС Богдан Львов розповів  «Ракурсу» про те, як судді готуються до початку роботи, як розглядатимуться справи, отримані судом  «у спадок», своє враження від новел процесуального законодавства і про те, що хвилює сьогодні новобранців вищої судової інстанції.

— Богдане Юрійовичу, Пленум Верховного суду ухвалив рішення про старт роботи з 15 грудня (День працівників суду), відповідно, набувають чинності нові кодекси. Складається враження, що таким чином ми вкотре заганяємо себе в цейтнот, який матиме наслідки, заради символічної дати. Адже для того, щоб ознайомитися з новими кодексами й бути готовими працювати за ними, напевно, потрібно було хоча би місяці чотири...

— Стандартний строк запуску нових процесуальних норм — приблизно від трьох до шести місяців, залежно від обсягу. В цьому випадку ми зіткнулися з особливою ситуацією, оскільки держава пообіцяла запуск нового Верховного суду, і ми починаємо випробовувати терпіння народу, який чекає на результат. Однак запустити роботу Верховного суду і за місяць знову гальмувати розвиток подій новими процесуальними нормами неможливо хоча б тому, що суд змінив конфігурацію і без нових норм він сам не запрацює.

Водночас запроваджувати зміни в кілька етапів — нонсенс. Це все одно, що відрубування хвоста по частинах. Тому законодавцем було обрано доволі жорсткий шлях: кодекси набувають чинності разом з датою початку роботи суду.

Таким чином, вже Верховний суд став у певному сенсі заручником суспільних очікувань: йому треба починати роботу, і чим швидше, тим краще, але через це швидше набудуть чинності кодекси.

Пленумом Верховного суду було враховано всі ці факти. Та і якщо об'єктивно, то новорічні свята не змінили б ситуацію. Якщо би зараз не було ухвалено рішення про початок роботи суду в грудні, то станом на 7 січня ми точно так само сумнівалися б у даті 15 січня. Тому вирішили не затягувати цей процес. Водночас це не означає, що 15 грудня вже буде розглянуто першу справу. Але зареєстрована в цей день скарга піде вже новим процесуальним шляхом.

— Яка подальша доля очікує на безліч справ, що «зависли» на різних етапах свого розгляду?

— Не можна сказати, що в судовій палаті у кримінальних справах Вищого спецсуду або господарських мало справ — з урахуванням зниження навантаження, можливо, набереться близько трьох тисяч у кожній. Здавалося б, чимало, але не так вже й багато, якщо порівняти з кількістю цивільних і адміністративних проваджень, де йдеться про 26–28 тис. справ у першому і про 35 тис. — у другому випадку. З них приблизно 300–500 слухають по першій інстанції, а це інша тривалість розгляду проваджень. І це проблема. Наразі призначені справи розглядаються всіма вищими судами. Хоча ми розуміємо: якщо розгляд зривається, то таку справу вже не буде розглянуто цим судом.

Богдан Львов

14 грудня — останній день, коли вищі суди можуть ухвалювати якісь рішення у справах. Старий Верховний суд і вищі суди 15 грудня вже не матимуть права приймати рішення.

Після цього буде проведено інвентаризацію всіх справ, опис, щоб нічого не було втрачено. Близько 2–2,5 тис. справ перебувають у старому Верховному суді. Їх теж буде передано безпосередньо на розгляд Великої палати нового Верховного суду. Тобто без роботи ніхто не залишиться.

За нормами нового процесуального кодексу «завислі» справи може бути розподілено по-різному. Але поки що їх передаватимуть у касаційні суди — адміністративний, господарський, цивільний і кримінальний. Я думаю, що процес передачі займе якийсь час, але це не означає, що початок розгляду справ буде затягуватися. Скоріше за все, провадження, які щойно надійшли, розподілятимуться відразу, а частина «старих», що залишилася, — порціями, по мірі їх технічного відпрацювання.

— Тобто нові справи будуть у пріоритеті?

— Пріоритетом це назвати не можна — це звичайна робота канцелярії. Нова справа надійшла, ми повинні її розподілити в день надходження, відповідно до закону, і підстав затримувати її у нас немає. Але я не виключаю, що розгляд найбільш соціально значущих справ у всіх судах може бути прискорено. Йдеться про провадження, які стосуються, наприклад, відновлення на роботі, а також про резонансні для суспільства справи, щоб зняти щонайменші сумніви щодо навмисної тяганини.

У господарському суді, за який відповідаю я, фактично всі справи потрапляють до цієї «прискореної» категорії, оскільки суди, наприклад, нерідко заморожують обігові кошти підприємств. Хоча, безумовно, в цьому випадку також можуть з'явитися спекуляції, і учасники процесу можуть писати скарги, щоби прискорити розгляд. Таке буде.

— Тобто фактично нові справи розглядатимуться паралельно зі старими?

— Так.

— Чула, що серед суддів нового Верховного суду вже виникло певне напруження між «старими» і «новими» — людьми з системи й тими, хто прийшов ззовні. Ваші спостереження також свідчать про це?

— На зборах Касаційного господарського суду всі без винятку судді — і нові, і ті, хто раніше працював служителем Феміди, — проявили повне розуміння ситуації й почуття відповідальності. Не було жодного поділу на свій-чужий. Потім, коли почув, які розмови йдуть в інших колективах, мене це навіть здивувало.

Ми всі маємо показати єдиний результат. Не хотілося б казати, що «ми всі в одному човні», але нікому не можна зганьбитися. Ба більше, кожен, хто зганьбиться, потягне за собою ще й колег.

Тим, хто тільки став суддею, важче. Вони привертають увагу, від них чекають найкращого результату, а у них менше навичок, немає знань про процес, що зрозуміло. Але новий Господарський процесуальний кодекс полегшує завдання — його всім треба вивчати. Він настільки новий, що його і старі судді не знають. Однак існують базові речі, які зберігаються, а значить, чинним суддям буде трохи легше.

Разом з тим ніхто з суддів з досвідом не запропонував, щоб колегії суддів складалися окремо — тільки зі старих суддів і «новобранців», щоб нічого не пояснювати «молодим», не підтримувати їх. Таке могло би бути теоретично, але у нас в Касаційному госпсуді Верховного суду такого обговорення взагалі не було.

— Так, щодо господарського у мене справді немає такої інформації. Йшлося про інші суди.

— На жаль, я теж чув такі розмови. Це викликає певні сумніви, оскільки передбачалося, щоб конкурс відібрав найкращих.

Однак я хотів би подивитися на це і з іншого боку. Саме певні недоліки поведінки суддів і призвели зрештою до започаткування цього конкурсу, який став необхідністю. Тож суддям варто поводитися розумно.

Конкурс до Верховного суду

Ніхто із суддів не має формальної переваги над іншими. Якщо у тебе був попередній досвід, ти повинен, використовуючи його, доводити свій професійний рівень, вміння обстоювати свої переконання, і тільки ці якості можуть дати позитивний результат в роботі з колегами. Тому будь-яка спроба зберегти якісь заморожені анклави — деструктивна.

Щоправда, не менше дивує спроба закритися і з боку тих суддів, хто щойно прийшов.

— У Касаційному господарському суді найбільша кількість суддів, які ніколи раніше не працювали в суді...

— З 29 осіб 12 суддями ніколи не працювали. Це серйозне оновлення, у всіх інших разом узятих судах немає такої кількості «новеньких», як у нас. Крім цього, в нашій палаті троє суддів першої інстанції, двоє — другої, які теж не мають досвіду роботи в касаційному суді. Та й судді Вищого господарського суду ніколи не працювали у Верховному суді. У нас тільки один суддя Верховного суду України.

Верховний суд — це висока роль відповідальності. Коли ти від імені України ставиш крапку, то далі за тобою вже Страсбурзький суд. Дехто з суддів не розуміє, що крапку (остаточне рішення) вони ставлять все одно лише на своєму рівні, а далі по цій «крапці» вже про цілу державу Україна судитимуть у Страсбурзі. І вага такої «крапки» стає заважкою і для окремої людини, і для держави. Думаю, що розуміння цього має прийти до кожного судді нового Верховного суду. Це вже не домашнє завдання, його вже не перепишеш, не виправиш.

— Навіть за найконструктивнішого настрою, певне, нелегко буде виносити рішення судді, адвокату і науковцю...

— У суді все залежить від уміння в максимально стислий строк ухвалити правильне обґрунтоване рішення. Я сподіваюся, що прийшли все-таки фахівці непоганого рівня, які об'єднані єдиною метою — зробити щось хороше і не зганьбити себе.

Якщо ж хтось захоче наполягти на своїй особливій думці, привнести щось позитивне за своїм підписом, від свого імені, то це, може, і егоїстичний, але водночас і суспільно корисний момент. Його слід вітати. Науковці тяжіють до цього, видають наукові праці, щоб донести свою думку науковому середовищу і широкому загалу. Адвокату приємно, коли він виграв. Суддя пишається добре написаним судовим рішенням. Тому такий симбіоз може спрацювати. Адже ідеальне судове рішення — красиве, розумне, зрозуміле, законне і справедливе і дуже витратне за часом.

— Чи плануєте спеціалізацію суддів, окрім тієї, що вже передбачена законом?

— Так вже вийшло, що жоден із суддів господарського суду, який спеціалізувався на банках, корпоративному праві, не потрапив до нового суду за підсумками конкурсу. У тих, хто пройшов конкурс, дуже вузькі спеціалізації, і підібрати кожному саме той напрям, яким він займався раніше, практично неможливо.

Законодавець визначив нам три вузькі спеціалізації: корпоративні спори, банкрутство й інтелектуальна власність з конкурентним законодавством. Ось ці три палати ми зберігаємо, додавши до них землю і право власності. Решта категорій справ розглядатимуться всіма суддями.

— Ідея не безперечна, але кажуть про те, що мало б сенс напрацювати типові рішення, якусь модель по тих видах справ, що найчастіше зустрічаються.

— Безумовно, типові рішення були і будуть.  Ухвалення «прецедентних» модельних рішень полегшує процес ухвалння наступних. У тому випадку, коли йдеться про соціальні види спорів, наприклад, про невиплату певного виду пенсій (а такі справи зазвичай ідуть тисячами), то тут головне відстежити період, ПІБ і не переплутати суму. В цьому випадку доцільні типові рішення, і вони мають бути відпрацьовані й стануть затребуваними.

Однак водночас мені доводилося чути і про типові рішення у кримінальних справах, зокрема, від нових суддів. Тут у мене виникає великий сумнів. За кожною кримінальною справою стоїть доля людини, і будь-який шаблон несе в собі певну небезпеку.

— Перша радість і ейфорія у зв'язку з призначенням, напевно, минули. Чи приходить вже розуміння взятого на себе тягаря, зокрема, у новобранців Верховного суду?

— Ейфорія, радість пройшла, перші селфі зроблено. Зараз у всіх передстартове хвилювання. І це ще одна з причин того, чому важливо було не затягувати запуск — щоб не перегоріти на старті. Зараз всі хвилюються, переживають, трохи бояться — це нормально. Ніхто ще так не працював і всі від тебе чогось чекають. Страшно навіть не стільки від майбутньої роботи, скільки не виправдати очікувань.

Ми розуміємо, це судові суперечки й незадоволені завжди будуть. Я прогнозую, що долати недовіру доведеться ще довго. Забагато сказано, зроблено, і тут якимось десятком-сотнею рішень ситуацію не переламати. Верховний суд тільки покаже напрямок, виставить ключові точки, орієнтири, сподіваюся, доведе, що правда все-таки є, а основну роботу з повернення довіри робитимуть суди першої та другої інстанції.

— Господарський процесуальний кодекс залишає дуже великий простір для розсуду судді. Так, якщо орієнтуватися на досвід інших держав, можна говорити про те, що там ніхто не прописує всього до дрібниць. Але в наших реаліях це насторожує, і знайомлячись з таким документом, завжди фіксуєш увагу на лазівках, які можуть бути використані з метою, далекою від декларованої.

— Насправді жоден закон не пишеться під дефектне або несумлінне його застосування. Будь-який закон пишуть під розумну людину, під сумлінне користування, для того, щоб він застосовувався правильно. Можливості спотворення, зловживання є завжди. Так, зараз у суддів з'явилося більше інструментів для роботи, аж до зміни способу захисту. Тут потрібна, без перебільшення, сміливість з боку служителів Феміди. Потрібна революція в головах, щоб усвідомити і прийняти, що і суддя в умовах невизначеності має право ухвалити рішення, яке вважає розумним. І це не привід казати, що він корупціонер і його купили.

А взагалі я вважаю, що кодекси — дуже непогані. Просто вони дуже незвичні. Примусово змушують працювати і суд, і сторони. Господарський кодекс запроваджує змагальність. Може, ми нарешті зрозуміємо, що і позивач, і відповідач мають повністю викладатися у спорі, а не сподіватися, що суд сам зрозуміє ситуацію без доказів, без підтвердження.

— Які завдання стоять особисто перед вами як заступником голови Верховного суду?

— Це визначає голова. Конструкція Верховного суду передбачає відсутність високого ризику неправильного керівництва, оскільки судова робота не зводиться до виконання команд. Будемо намагатися забезпечувати роботу суддів, їхню незалежність, причому не в якомусь абстрактному або матеріальному ключі — про нього законодавець вже подбав, може навіть занадто, оскільки іноді зависокий оклад приваблює не тих людей. Є такий ризик, коли люди приходять тільки заради зарплати, не розуміючи інших сторін.

— Як ви оцінюєте ризики, пов'язані з тим, що нові судді можуть піти за півроку, відчувши, що ця робота не для них? Є передчуття такого відтоку?

— Бували випадки, коли і професійні судді, перейшовши з суду першої інстанції у вищі, виявлялися не готовими працювати в постійних колегіях і за якийсь час поверталися до індивідуальної роботи. Є приклади, коли помічники суддів, ставши суддями, за короткий проміжок часу подавали документи на звільнення. Також мені відомі принаймні два випадки, коли помічники суддів Верховного суду, ставши суддями районних судів Києва і потрапивши, що називається, в котел після своєї розміреної роботи у Верховному суді, не пропрацювали на новому місці й трьох місяців. Розбіжність очікувань і дійсності може призвести до намірів змінити плани на майбутнє. Я такого не виключаю.

Визнати, що це не твоє — теж мужність. Вчасно піти, не завдаючи шкоди, — гідний вчинок. Головне, щоб не було спекуляцій. Можливо, людина хотіла спокійнішої роботи, трохи меншої уваги до власної особистості — це теж може зіграти свою роль. Адже зараз ця увага гіпертрофована, вона є пильною, часто недоброзичливою, не кожен витримає. Краще, коли людина просто скаже: це не моє. Гірше, якщо почне звинувачувати інших. Хоча для амбітних людей, здатних виконувати таку роботу, настав час будувати кар'єру.