Після більш ніж трирічної епопеї у квітні цього року Парламентська асамблея Ради Європи обрала суддею Європейського суду з прав людини від України Миколу Гнатовського. До цього він був доцентом Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та керівником Комітету Ради Європи проти катувань. Із початку повномасштабного вторгнення активно займався підготовкою створення окремого трибуналу для засудження агресії Росії.

Після кількох місяців на новій посаді Микола Гнатовський розповів «Ґратам» про перспективи позовів України проти Росії в ЄСПЛ, специфіку роботи з українськими скаргами після 24 лютого, модель спецтрибуналу, над якою працював, та важливість перемоги України на полі бою, аби Росія понесла всю юридичну відповідальність. 

«Найбільша кількість скарг — проти Російської Федерації»

Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації кількість заяв проти України до Європейського суду з прав людини скоротилась приблизно вдвічі  .  Крім того, у березні цього року керівниця секретаріату суду видала інструкцію щодо змін у порядку обробки скарг, які надходять проти України, комунікації цих скарг, зупинення публікації рішень щодо українських справ тощо. 

Із 1 вересня було поновлено більш-менш нормальний порядок роботи з українськими справами і українськими заявами. Почали поступово публікуватися рішення у справах проти України, які ухвалювалися впродовж цього півріччя. Поступово відновлюється комунікація цих справ — спілкування з урядом і заявниками, наскільки це можливо. І це дуже позитивне рішення, бо відкладення поновлення нормальної роботи, щоб, зокрема, піти на зустріч заявникам та уряду, яким, очевидно, складно працювати в умовах бойових дій в Україні, у тривалій перспективі лише погіршило би ситуацію для всіх. Заяви будуть накопичуватись, робота — також. Та й рішення проти України, які суд ухвалював, але не публікував, треба буде виконувати. 

Заяви, що останнім часом надходили в суд проти України, стосуються  дуже різних питань. Звісно, більшість наявних на сьогодні заяв пов’язана зі збройним конфліктом. Та є й чимало «традиційних» справ, наприклад щодо тривалості [судового] провадження чи поганих умов тримання під вартою. 

Не будемо забувати, що за попередні роки накопичилося чимало нерозглянутих скарг, і суд наполегливо працює над тим, щоб це відставання в часі ліквідувати. 

Є поодинокі справи, яким понад 10 чи навіть близько 15 років. Серед них справи, які наростають поступово — час від часу до них долучають додаткові матеріали. Це може бути пов’язано, наприклад, з особливостями ситуації заявника. Плюс є категорії справ, у яких уряд має проблему з  наданням пояснень на аргументи заявника, оскільки матеріали залишилися на території, окупованій Російською Федерацією. І відновити їх наразі неможливо. Утім, зрозуміло, що  у якийсь момент треба буде ухвалювати рішення. Це робитиме відповідна судова формація — палата чи комітет — у кожному конкретному випадку. 

За загальною кількістю заяв в ЄСПЛ Україна і далі залишається в топі. Велика кількість скарг проти України пов’язана зі збройним конфліктом у Донецькій та Луганській областях з 2014-2015 років, які є достатньо однотипними. Це було свого часу темою  Йшлося про те, що Росія використовує мешканців окупованого Донбасу для подачі однотипних скарг щодо України в ЄСПЛпублічного обговорення в українських юридичних колах. Я не буду давати їм характеристику, але на статистику вони, звісно, впливають дуже суттєво. 

Найбільша кількість скарг — проти Російської Федерації  . Із 16 вересня вона вже не є стороною Конвенції (про права людини і основоположних свобод — Ґ), оскільки її виключили зі складу Ради Європи у березні, у зв’язку з нападом на Україну. Але суд має так звану залишкову юрисдикцію — повинен розглянути всі скарги проти РФ, подані стосовно подій,  що сталися до 16 вересня. А це — майже 17,5 тисяч скарг на момент припинення участі РФ у ЄКПЛ.

Потрібно розуміти, що велика кількість заяв проти України і Російської Федерації, що пов’язані зі збройним конфліктом, чекають на розв’язання глобальних питаннях у міждержавних справах щодо Донбасу і Криму. Щодо Криму є рішення про прийнятність, і тепер вона розглядається по суті. До міждержавної справи щодо Донбасу приєднана і справа Нідерланди та Україна проти Російської Федерації, що стосується збиття Боїнга 777 [рейса МН17] у липні 2014 року над Донецькою областю.

Її так і називають між собою в суді — «справа Донбасу». Я в цій справі, так би мовити, спостерігач, тому що вона вже давно почала розглядатися. Чекаємо, коли Велика палата суду прийме рішення щодо її прийнятності  На початковому етапі розгляду справи суд вирішує, чи може розглядати цю справу. Після повномасштабного вторгнення Росії Україна подала ще одну велику скаргу проти РФ, що стосується власне подій 2022 року. 

Навіть при всьому бажанні розглядати справи швидко, ЄСПЛ має свої закони функціонування, свої процеси, — достатньо тривалі. Ніхто в суді не зацікавлений у затягуванні розгляду, але є певні процедурні етапи, строки, яких повинні дотримуватися. 

Скільки розглядатиметься справа «Україна проти Російської Федерації», навряд чи хтось скаже. Але, буду відвертий, — достатньо тривалий час. Це залежатиме і від використання судом його залишкової юрисдикції у справах проти Російської Федерації — як в міждержавних, так і в індивідуальних заявах.

До речі, зверніть увагу на безпрецедентну кількість третіх держав, які попросили суд увійти до нової справи «Україна проти Росії» — 23 держави та неурядова організація Женевська академія міжнародного гуманітарного права і прав людини.

«Юридично Росія зобов’язана виконувати рішення ЄСПЛ щодо порушень, вчинених до 16 вересня»

Усі скарги, які стосуються поведінки РФ до 16 вересня 2022 року, суд розгляне. І щодо кожної зокрема ухвалить конкретне рішення — чи то Велика палата, чи палати суду, чи комітети, чи судді одноосібно. Всі вони мають повноваження вирішувати долю заяв, і жодна з них не буде забута. 

Юридично Росія зобов’язана виконувати рішення ЄСПЛ щодо порушень, вчинених нею до 16 вересня, коли вона залишалася стороною Конвенції. Якщо на практиці вона їх не виконує, — це питання поза межами відання суду. 

Російська Федерація і раніше якісь рішення виконувала, якісь — ні. І про це часто йшлося в резолюціях Комітету міністрів Ради Європи як органу, відповідального за нагляд за виконанням рішень ЄСПЛ. 

В умовах, коли порушені основи міжнародного правопорядку, зрозуміло, що нормальні механізми, розраховані на мирний час та добросовісне співробітництво між державами, не можуть бути ефективними. І очікувати зараз від Росії (виконання рішень ЄСПЛ — Ґ), — дивно. Недаремно участь у Раді Європи є передумовою для того, щоб держава була стороною Конвенції. Рада Європи — це організація, яка добровільно об’єднала миролюбні держави, що спільними зусиллями вирішили створити у Європі єдиний простір прав людини, демократії, верховенства права. Це — коло цивілізованих держав, які цілком свідомо пішли на обмеження свого суверенітету на користь міждержавного, наднаціонального органу, щоб мінімізувати загрози правам людини. І якщо якась держава своїми діями заперечує ці базові основи, зрозуміло, що вона не може залишатися стороною цього механізму. 

В Європі є достатньо популярним дискурс, суто політичний, що настане той день, коли Росія повернеться до числа цивілізованих держав, знову захоче зміцнювати права людей, верховенство права, демократію і стати європейською державою. І от тоді основною умовою для цього буде виконання рішень, постановлених проти Росії, зокрема за скаргами росіян на обмеження певних свобод чи інші порушення. 

Сьогодні часто говорять про необхідність вдосконалення міжнародного гуманітарного права, перегляду міжнародних договорів і повноважень міжнародних безпекових інституцій. Щодо ЄСПЛ — суд має в розпорядженні все, щоб адекватно реагувати на поставлені перед ним виклики. І Конвенція з прав людини, і усталена практика суду дають для цього чудову основу. Звісно, для суду завжди непростими були питання, пов’язані із застосуванням прав людини в умовах збройного конфлікту. Відповідна практика постійно еволюціонує і, цілком ймовірно, буде еволюціонувати щодо ситуації, яка виникла цього року. Питання лише в тому, щоб суд виконав свою роботу у найбільш стислі строки, наскільки це можливо.

«Ідея трибуналу досить проста: йдеться про індивідуальну кримінальну відповідальність»

Із перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну я займався питанням створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії  Українські високопосадовці виступають за створення цього трибуналу, щоб притягнути вище керівництво РФ за злочини агресії в Україні; Міжнародний кримінальний суд, що діє на постійній основі, має юрисдикцію розглядати лише злочини проти людяності, злочини геноциду та воєнні злочини. У цієї ідеї є конкретний автор — це британсько-французький юрист-міжнародник Філіп Сендс. З перших днів я був у складі групи, яка разом з Філіпом розробляла необхідні документи. Виголошена за участі Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби на онлайн-конференції у Chatham House  Чатем-Хаус або Королівський інститут міжнародних відносин - британський аналітичний центр у галузі міжнародних відносинзаява про необхідність створення трибуналу і заклик до міжнародної спільноти від 4 березня цього року — це наша спільна творчість з Філіпом і кількома іноземними колегами. 

Ідея трибуналу достатньо проста: йдеться про індивідуальну кримінальну відповідальність за найтяжчі порушення міжнародного права. Виникла парадоксальна ситуація, коли Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності, злочинів геноциду, які вчинялись чи могли вчинятися на території України, починаючи ще з 2014 року. Але не має юрисдикції щодо злочину, який лежить в основі усіх цих злочинів — злочину агресії. Тож ідея пов’язана з тим, щоб заповнити прогалину в інституційній архітектурі міжнародного правосуддя. Тим більше, як наголошував Філіп Сендс, це трибунал, який може бути достатньо компактним, що не потребує надто тривалої роботи для збору доказової бази, адже факт збройної агресії визнаний, зокрема, резолюціями Генеральної Асамблеї ООН. Він належить, так би мовити, до сфери загальних знань. Щось доводити додатково не так вже й складно. Треба визначити індивідуальні ролі відповідних людей у цих рішеннях і перевести це в площину індивідуальної кримінальної відповідальності. 

У міжнародному кримінальному праві, в діяльності міжнародних кримінальних судів і трибуналів надзвичайно важливий аспект — не лише, власне, кримінальна відповідальність конкретного персонажа, а й кваліфікація подій з історичної точки зору. Тобто події мають бути названі своїми іменами авторитетним судовим органом. Міжнародний кримінальний трибунал — це безпосередня відповідь міжнародного правосуддя на війну.

Тому так, трибунал цей потрібний, і чим швидше він буде створений, тим краще. Я бачу, що процеси тривають, і нова хвиля роботи щодо створення трибуналу, судячи з повідомлень у ЗМІ, зараз у своєму апогеї. Гадаю, перспективи створення трибуналу — позитивні. 

Я мусив припинити активно займатися цим питанням після обрання до ЄСПЛ, тому що це не дуже добре поєднується. На той момент конкретики про формат створення і роботи спецтрибуналу не було. Ми натомість напрацювали кілька варіантів його створення: один із них — формат міжнародного договору між державами, які безпосередньо зацікавлені у цьому і всіляко можуть цьому сприяти; інший — резолюція міжнародної організації, наприклад Генеральної асамблеї ООН. Є варіант створення так званого гібридного трибуналу, тобто коли він буде прив’язаний до правової системи України, але матиме певний міжнародний елемент. Правда, в цьому випадку постане питання щодо його конституційності… Тобто є чимало питань, якими треба займатися з цього приводу. Та головне — це має бути суд, який говорить від імені міжнародного співтовариства. Тоді не поставатиме питання про судовий імунітет  найвищих посадових осіб — глави держави, міністра закордонних справ тощо від кримінального переслідування в суді іншої держави, адже йтиметься про міжнародну судову установу, імунітетів від юрисдикції якої немає жодна посадова особа.

«Україна опинилася  на передовій захисту Європи»

Я не міг і приблизно собі уявити, коли подавався вперше на конкурс судді ЄСПЛ, що чекає на Україну і всіх нас у майбутньому. Сьогодні для мене це (бути суддею ЄСПЛ — Ґ) можливість бути корисним там, де, сподіваюсь, маю відповідну підготовку і розуміння, що необхідно робити. Я опинився в інституції, яка є однією з найбільших юридичних фабрик світу, в якій надзвичайно потужні традиції, величезний інтелектуальний та  потенціал, фантастичний кадровий потенціал — дуже велика кількість юристів найвищого гатунку. І ця інституція, зрештою, дає надію на утвердження справедливості, на те, що ворог буде переможений. 

Найголовніше, щоб ця війна закінчилась перемогою тих, хто в ній правий. Хто правий і визначає право, яке забезпечує юридичну основу для боротьби з агресором. Завдяки рішенням міжнародних юридичних установ, нормам міжнародного права, для всього світу, за дуже невеликим виключенням, очевидно, хто правий, а хто — ні. Хто — агресор, а хто — жертва. 

Фактично припинити війну, перемогти у війні можна лише шляхом військових дій, а також політичних, економічних тощо. Право дає для них основу. Але немає, звісно, чарівного інструменту, якоїсь позаземної сили, яка виконає всі юридичні приписи. Це доводиться робити військовим, це доводиться робити всім, хто так чи інакше протистоїть агресору. Юридичних методів достатньо. Вони будуть застосовані і пізніше дадуть відповідь про юридичну відповідальність держави-агресора та кримінальну відповідальність конкретних винуватців. Але головне — це все ж таки перемога на полі бою.

Фото зі сторінки Миколи Гнатовського у Facebook

Видання «Ґрати»