Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Блог секретаря судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Раїси Ханової та наукового консультанта відділу забезпечення роботи цієї судової палати Анни Барікової про преюдицію з питань оподаткування та реалізації публічної фінансової політики
Ханова Раїса,
кандидат юридичних наук,
суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді,
секретар судової палати з розгляду справ щодо податків,
зборів та інших обов’язкових платежів
Барікова Анна,
кандидат юридичних наук,
науковий консультант відділу забезпечення судової палати
з розгляду справ щодо податків,
зборів та інших обов’язкових платежів
секретаріату Касаційного адміністративного суду
Преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи.
Преюдиційні категорії впливають на процес здійснення адміністративного судочинства щодо обов’язковості для всіх інших органів судової влади висновків про факти, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили. Наразі простежується варіативність преюдиційних категорій в адміністративному процесі. Водночас у практиці адміністративного судочинства досі не регламентований деталізований механізм реалізації преюдиційності.
Наднаціональний вимір преюдиції
Україна має євроінтеграційну спрямованість правової політики, що в майбутньому призведе до преюдиційного врахування практики органів судової влади Європейського Союзу, зокрема Суду справедливості, що дозволить національним судам приймати належно вмотивовані рішення (з урахуванням справи C-556/13). У справі C-537/13 зроблено акцент на вагомості повної оцінки на національному рівні судів всіх інстанцій щодо всіх питань факту.
Наведене дозволяє запровадити ефективну взаємодію між наднаціональними та національними судами, а також гарантувати єдність інтерпретації, стабільність, повну дію та автономність права Європейського Союзу. Звернення, зокрема, до Суду справедливості зумовлене відсутністю «acte éclairé», коли на національному рівні питання ще не розв’язане і потребує формулювання преюдиційного підходу в наднаціональному вимірі, включаючи питання в застосуванні положень директив Європейського Союзу.
Порядок застосування преюдиції
За загальним правилом, на національному рівні в Україні преюдиція в адміністративному процесі заснована на правилі врахування фактів з позицій їхньої законності та обґрунтованості як встановлених обставин, що мають значення для вирішення справи. Водночас це своєрідне юридичне припущення може бути спростоване в разі виникнення нововиявлених обставин чи з огляду на інші врегульовані законом підстави. Потрібно обирати належні категорії (власне, ті, що потрібні для справедливого та неупередженого розгляду та вирішення спору). Що ж до встановлення помилковості та істинності оцінки, ймовірно, доречним буде доповнити ці критерії до тріади «хибно, істинно, суперечливо». Або до іншої безлічі значень, тому що, можливо, доведеться висловлювати відтінки суперечностей та істинності–хибності.
Застосування преюдиційних категорій при здійсненні процесуального розсуду унеможливлює ухвалення судових рішень з неоднаковими правовими позиціями щодо одного й того ж спору, а також одночасного розгляду двох адміністративних справ стосовного однакового спірного правовідношення. Як правило, йдеться про обов’язковість преюдиції при здійсненні адміністративного судочинства на підставі приписів закону. Суд має брати до уваги, що винесення відповідного судового рішення в наступному процесі не можливе без винесення остаточного судового рішення в первинному процесі, наслідки прийняття кого зумовлюють вирішення конкретної справи. Можливою є факультативна преюдиція при розгляді та вирішенні спорів за відсутності обов’язкового преюдиційного зв’язку судових рішень.
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2022 року у справі № 640/10625/21 вказано, що преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб’єктивними і об’єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов’язковими для суду, який розглядає справу, навіть коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:
– обставина встановлена судовим рішенням;
– судове рішення набрало законної сили;
– у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 2а-8068/12/1370 йдеться про те, що судове рішення суду касаційної інстанції, як акт правосуддя, є кінцевим судовим актом, постановленим у формі процесуального документа, який завершує процесуальну діяльність адміністративного суду касаційної інстанції з розгляду та вирішення відповідної адміністративної справи та має властивості (компоненти) законної сили: 1) обов’язковість; 2) преюдиційність; 3) виключність; 4) незмінність і неспростовність.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 823/865/16 обов’язковість преюдиційних обставин, закріплена частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок. Обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки, не можуть розглядатись як обов’язкові відповідно до частини четвертої статті 72 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 160/5671/21 зазначив, що за змістом частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи. На користь такого висновку свідчить частина сьома статті 78 цього Кодексу, відповідно до якої правова оцінка, надана судом факту під час розгляду іншої справи, не є обов’язковою для суду.
Згідно з постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3356/13-а преюдиційні факти потрібно відрізняти від оцінки обставин іншим судом. Преюдиційні факти – це явища дійсності, істинність яких вже було встановлено в рішенні, що виключає необхідність їх повторного з’ясування, тоді як юридична оцінка фактів – це оцінне судження, зроблене судом під час зіставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.
Наприклад, у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 820/2208/18 уточнено, що доводи про відсутність податкового правопорушення з покликанням у касаційній скарзі платника на технічну помилку, видаткову накладну, надану судам попередніх інстанцій, та практику Вищого адміністративного суду України є безпідставними, якщо вони оцінені та спростовані судами першої та апеляційної інстанцій. Покликання на практику Вищого адміністративного суду України є неприйнятними, оскільки вона має преюдиційне значення лише в конкретній справі та не є обов’язковою для Верховного Суду, враховуючи приписи статей 78, 242, 346 Кодексу адміністративного судочинства України. Аргументи платника щодо необхідності належного мотивування судового рішення та врахування правових позицій Європейського суду з прав людини, висловлених у справах «Проніна проти України» та «Бендерський проти України», є неприйнятними. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, пункт 29).
Необхідність щодо зупинення провадження у справі виникає, якщо неможливо прийняти рішення у справі до ухвалення рішення в іншій справі. Між справами, що розглядаються, має існувати тісний матеріально-правовий зв’язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній зі справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд має в кожному конкретному випадку з’ясовувати: як пов’язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим зумовлюється об’єктивна неможливість розгляду справи (на підставі правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 160/4454/20).
Таким чином, можна підтримувати «рівновагу» між такими фундаментальними принципами, як самостійність судової влади, незалежність суду та суддів, загальнообов’язковість і несуперечливість судових рішень, змагальність і диспозитивність. Аналогічні потенційні наслідки мають наставати для майбутніх автономних систем штучного інтелекту при здійсненні адміністративного судочинства, зокрема, при взаємодії людини з машиною. Це зменшить упередження учасників справи до процесу розгляду та вирішення справи.
Доказування
Оцінка обставин ситуації має бути спрямована на встановлення фактів зіставленням суддею норм права та поведінки учасників справи на підставі операційних правил правозастосування з урахуванням «питань права» (у матеріальній / первинній і процесуальній / вторинній складових). Під впливом природи міркувань можна сформулювати такі результативні критерії оцінки, як додержання принципів впевненості в праві, справедливості, чесності та моральності; стандартів розумності, безсторонності, добросовісності; політичних цілей забезпечення загального блага, безпеки держави, суспільних інтересів. У межах процесуального розсуду при використанні преюдиційних категорій суддя має максимально повно та неупереджено дослідити «питання факту» щодо моделювання варіантів розвитку подій та емпіричного пізнання істини за рівнями імовірності, переконаності, абсолютної певності. Вказаний суб’єкт оцінки є залежним від попередніх рішень за напрямком «дефінітивного» тлумачення задля прийняття однозначного рішення.
Адміністративний суд має оцінювати преюдиційний зв’язок між судовими рішеннями щодо встановленого юридичного факту чи складу, наслідків або вимог, які випливають з одного й того ж правовідношення в первинному процесі. Зокрема, така преюдиція поширюється на випадки: 1) виникнення, зміни чи припинення основних правовідносин у первинному процесі, що впливають на використання преюдиційних категорій у похідних правовідносинах у наступному процесі; 2) виникнення не породженого первинними відносинами правовідношення, що містить взаємозалежні за преюдиційним зв’язком матеріально-правові норми; 3) визнання за позовом про присудження, зумовленого підтвердженими преюдиційними категоріями за первинним судовим рішенням тощо.
Має бути забезпечена можливість незастосування преюдиційних категорій в разі вмотивованого непогодження судді у спосіб їх «відкликання» у межах предмета розгляду фактичних обставин справи. Виправданим може бути відхилення від преюдиції, якщо вбачається потреба в «живому» переході судової практики до тлумачення, заповнення прогалин і відкритої «легітимної» добудови права. Відповідні зміни мають впроваджуватися в природний, поступовий та узгоджений спосіб.
Адміністративний суд під час розгляду справи на підставі встановлених ним обставин, зокрема, з урахуванням преюдиційних обставин, має самостійно кваліфікувати поведінку особи та дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (на підставі постанови Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 0340/1538/18). Преюдиційний характер обставин справи, встановлених у судовому рішенні, що набуло законної сили, виявляється, зокрема, в тому, що суд враховує такі обставини, навіть якщо це судове рішення не було виконано фактично (згідно з постановою Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 480/1390/19). Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 815/94/16 зазначив, що суд під час розгляду справи на підставі встановлених ним обставин (зокрема, з урахуванням преюдиційних обставин) має самостійно кваліфікувати поведінку контролюючого органу під час призначення та проведення контрольного заходу й дійти власних висновків щодо правомірності / неправомірності такої поведінки в причиново-наслідковому зв’язку з прийняттям оскарженого податкового повідомлення-рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
У постанові Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 826/5170/15 вказано, що скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною, не лише якщо суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням/ актом, але й коли суд керувався актом, прямо не покликаючись на нього, а також якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання. Згідно з постановою Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 826/5170/15 скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною, не лише якщо суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням/ актом, але й коли суд керувався актом, прямо не покликаючись на нього, а також якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання.
Нереальність господарських операцій
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 йдеться про те, що на практиці створювалися свого роду преюдиції невизнання податкових наслідків операцій з підприємствами з ознаками фіктивності, що створювало тиск на сумлінних платників податків. Нерідко податкові органи, окрім факту наявності кримінальної відповідальності, використовували вироки та матеріали досудового розслідування як докази для притягнення до відповідальності за порушення норм податкового законодавства, коли директор чи формальний власник залучалися до відповідальності з формально незначною сумою штрафу.
Вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею Кримінального кодексу України у зв’язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності платника податків. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання / здійснення спірних господарських операцій, їх зв’язку з господарською діяльністю платника податків та можливого використання придбаного товару, робіт чи послуг у подальшій діяльності.
З пояснювальної записки до проєкту Закону України від 18 вересня 2019 року № 101-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» можна встановити, на що була спрямована законодавча ініціатива. Для підтвердження необхідності прийняття вказаного Закону в пояснювальній записці вказувалося, зокрема, на те, що склалася поширена практика використання контролюючими органами матеріалів досудового розслідування та вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 Кримінального кодексу України для обґрунтування донарахування грошових зобов’язань платникам.
Негативні тенденції у вирішенні податкових спорів були спровоковані поширеним хибним підходом судів до оцінки доказів, наданих контролюючими органами. Зокрема, щодо використання вироку суду в кримінальному провадженні за статтею 205 цього Кодексу, склалася поширена негативна практика хибного використання таких вироків з метою надання твердженням контролюючого органу щодо нереальності операцій платника податку статусу фактів, що мають преюдиційне значення. Тобто склалася ситуація, за якої суди під час вирішення податкових спорів не досліджували конкретні операції платника податку з його контрагентом, якого вироком суду у кримінальному провадженні було визнано винним у здійсненні фіктивного підприємництва. Натомість стверджувалося, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, і як наслідок, вирок суду слугував підставою для висновку про нереальність операцій платника податку з його контрагентом. Водночас вирок може слугувати підтвердженням нереальності операцій між платником податку та його контрагентом, тільки якщо він містить покликання саме на ці операції. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов’язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності.
Тому контролюючий орган має довести, що платник, приймаючи від контрагентів та використовуючи документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов’язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів стосовно їхнього змісту.
Суб’єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб’єктним, незважаючи на дефекти, допущені під час його створення, чи мету діяльності. Факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Платник не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості.
Усі негативні наслідки, пов’язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися лише на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо інша особа внесла до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків, якщо існували інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів. Має враховуватися реальна можливість платника пересвідчитися в тому, чи були достовірними відомості, внесені його контрагентом до первинного документа.
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у cправі № 826/17523/15 уточнено, що наявність вироку в кримінальній справі не є обставиною, що безумовно вказує на фактичне нездійснення господарської операції. Наведене означає, що встановлені у цьому судовому рішенні фактичні обставини мають неспростовно та невмотивовано відхилятись під час вирішення справи, яка розглядається. У контексті положень статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України суди мають оцінити обставини, встановлені вироком, які існували на час проведення перевірки, прийняття податкових повідомлень-рішень і були покладені в основу останніх.
Неможливість застосування преюдиції
Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17 указав, що принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду під час розгляду справи. В адміністративному процесі мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об’єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, з’ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин, а в разі необхідності має запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити обставини, а також надати суду додаткові докази. Зі змісту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їхньому безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Принцип загальнообов’язковості судового рішення є конкретизованим і вказує на такі випадки: коли особа або особи брали участь в одній справі, а потім беруть участь в іншій, то встановлені судом обставини вважаються такими, що не підлягають доказуванню; коли особи не брали участі в попередній судовій справі, то встановлені обставини не мають обов’язкового характеру. Якщо судове рішення зачіпає інтереси осіб, які не були залучені адміністративним судом до справи, то преюдиційність на таких осіб не може поширюватися. Не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового відповідача (відповідно до постанови Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 810/2559/14).
Спростування преюдиційних обставин
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який заперечує ці обставини, має подати суду належні та допустимі докази. Суд також має враховувати вимоги щодо необхідності офіційного з’ясування всіх обставин справи та у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається (на підставі постанови Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № П/811/1344/16).
Що стосується оцінки питань фактів, то згідно з постановою Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 815/1879/16 постанова слідчого про закриття кримінального провадження не має преюдиційного значення для розгляду справи адміністративними судами, оскільки не впливає на оцінку законності дій контролюючого органу під час здійснення перевірки платника, обґрунтованості та доведеності висновків контролюючого органу щодо наявності порушень Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
У постанові від 23 липня 2020 року у справі № П/811/1093/16 Верховний Суд указав, що постанова про притягнення платника до адміністративної відповідальності не має преюдиційного значення. Відсутність такої постанови не впливає на оцінку спірних відносин і законність дій контролюючого органу під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 380/1862/20 йдеться про те, що в частині шостій статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України йдеться про преюдиційність рішення суду в частині наявності проступку та вчинення його особою при розгляді справи адміністративним судом у межах вирішення спору про наслідки таких дій, тобто у справі, де предметом доказування не може бути встановлення наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення.
Постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 813/4737/15 уточнює, що звільнення від доказування на підставі установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, закріплене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов’язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Отже, можна запропонувати такий порядок подолання юридичної сили преюдиційності судового рішення. Загальнообов’язковість судового рішення є умовною. Стандартним легітимним способом відкидання преюдиції є процедура перегляду судових рішень. Такі рішення можуть перевірятися щодо дотримання законності та обґрунтованості при їх ухваленні. Підтвердження судової помилки «скасовує» преюдиційність такого рішення. Якщо проєкт рішення суперечить преюдиційним категоріям, наведеним в іншому судовому рішенні, що набуло законної сили, то необхідним є перегляд неприйнятних юридичних фактів і складів. Наприклад, це можуть бути процесуальні зловживання, штучне спотворення (створення чи підробка) доказів тощо.
Висновки
Преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи. З огляду на преюдиційність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов’язкове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків. Преюдиційні факти потрібно відрізняти від оцінки обставин іншим судом. Преюдиційні факти – це явища дійсності, істинність яких вже було встановлено в рішенні, що виключає необхідність їх повторного з’ясування, тоді як юридична оцінка фактів – це оцінне судження, зроблене судом під час зіставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.
Зокрема, покликання на практику Вищого адміністративного суду України є неприйнятними, оскільки вона має преюдиційне значення лише в конкретній справі та не є обов’язковою для Верховного Суду, враховуючи приписи статей 78, 242, 346 Кодексу адміністративного судочинства України.
Преюдиційність у процесуальному праві має вираження у вигляді обов’язоку суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.
Обов’язковість преюдиційних обставин, закріплена частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок. Обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки, не можуть розглядатись як обов’язкові відповідно до частини четвертої статті 72 цього Кодексу.
Положення частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України є імперативною нормою та має преюдиційне значення для суду, що розглядає справу про правові наслідки вчинених дій платником, стосовно якої ухвалена постанова суду в межах справи про адміністративне правопорушення в питанні, чи існували дії та чи вчинені вони конкретною особою.
Необхідність щодо зупинення провадження у справі виникає, якщо неможливо прийняти рішення у справі до ухвалення рішення в іншій справі. Між справами, що розглядаються, має існувати тісний матеріально-правовий зв’язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній зі справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
Преюдиційний характер обставин справи, встановлених у судовому рішенні, що набуло законної сили, виявляється, зокрема, в тому, що суд враховує такі обставини, навіть якщо це судове рішення не було виконано фактично. З огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів. Жоден з доказів не має наперед установленої сили, зокрема, будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, на підставі офіційності з’ясування обставин справи, а також якщо платник обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.
Особливості доказування в податкових спорах виявляються в тому, що відповідно до принципу in dubio pro tributario строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску, складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги. Принцип преюдиції правомірності поведінки з найбільш сприятливим для особи тлумаченням відповідної норми права узгоджується з наведеним у статті 5 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування принципом загальнообов’язкового державного соціального страхування щодо державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав.
Для даних податкового обліку преюдиційне значення має не те, про що сторони домовилися, а те, що вони вчинили, тобто не зміст зобов’язання, а його фактичне виконання.
З огляду на положення частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини щодо визнання в судовому порядку неправомірності визначеного податковим органом у вимозі грошового зобов’язання мають силу преюдиції та доводять факт відсутності боргу.
Скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною, якщо суд обґрунтував рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням. Скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною, не лише якщо суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням/ актом, але й коли суд керувався актом, прямо не покликаючись на нього, а також якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання. Суд має керуватися преюдиційним зв’язком судового рішення, щодо якого ставиться питання про перегляд за нововиявленими обставинами, та судового рішення, яким заявник обґрунтовує такий перегляд.
Лише досудове розслідування, порушене за фактом фіктивного підприємництва, не вказує на безтоварність господарських операцій за участі суб’єкта підприємницької діяльності, якого стосується це розслідування. Преюдиційне значення для адміністративного суду мають обставини, встановлені вироком суду в кримінальному провадженні або в ухвалі про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили.
Вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею Кримінального кодексу України у зв’язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності платника податків. Такі вироки чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв’язку з господарською діяльністю платника податків та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. Наявність вироку в кримінальній справі не є обставиною, що безумовно вказує на фактичне нездійснення господарської операції. Наведене означає, що встановлені у цьому судовому рішенні фактичні обставини мають неспростовно та невмотивовано відхилятись під час вирішення справи, яка розглядається.
Постанова слідчого про закриття кримінального провадження не має преюдиційного значення для розгляду справи адміністративними судами, оскільки не впливає на оцінку законності дій контролюючого органу під час здійснення перевірки платника, обґрунтованості та доведеності висновків контролюючого органу щодо наявності порушень Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Ухвала слідчого судді, якою призначено іншу перевірку платника в межах кримінального провадження, є процесуальним актом, який виноситься суддею у порядку реалізації повноважень щодо здійснення судового контролю. Така ухвала має містити виклад обставин, якими слідчий та прокурор обґрунтовують необхідність проведення відповідної процесуальної дії. Постановляючи таку ухвалу, слідчий суддя не вирішує питання щодо винуватості чи невинуватості особи, тому така ухвала не має жодного преюдиційного значення з огляду на приписи частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова про притягнення платника до адміністративної відповідальності не має преюдиційного значення. Відсутність такої постанови не впливає на оцінку спірних відносин і законність дій контролюючого органу під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. У частині шостій статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України йдеться про преюдиційність рішення суду в частині наявності проступку та вчинення його особою при розгляді справи адміністративним судом у межах вирішення спору про наслідки таких дій, тобто у справі, де предметом доказування не може бути встановлення наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення.
Звільнення від доказування преюдиційних обставин, тобто тих, які встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, відбувається в разі розгляду справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Існування такої підстави звільнення від доказування зумовлено тим, що особа яка мала можливість спростувати ту чи іншу обставину в іншому процесі та не зробила цього, не може спростовувати цю обставину й під час розгляду адміністративної справи. Звільнення від доказування на підставі установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, закріплене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов’язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
[Окремі положення цього блогу опубліковані в журналі «Слово Національної школи суддів України». 2020. № 3 (32). С. 75–83. URL: https://doi.org/10.37566/2707-6849-2020-3(32)-6].
Детальніше з судовою практикою Верховного Суду щодо преюдиції з питань оподаткування та реалізації публічної фінансової політики можна ознайомитися в огляді.
