Українські парламентарі пропонують скорочувати термін ув’язнення за допомогою прочитання книг. Відповідний законопроєкт зареєстрували у липні. Тим часом суддя Малиновського районного суду Одеси Олександр Гарський подібну практику почав впроваджувати ще у 2021 році, коли за нетяжкі злочини замість покарання призначав читання. Таких «книжкових» вироків виніс вже близько 15-ти.

Як реагують правопорушники на таку ініціативу, як суддя обирає «каральну» літературу, що читає сам і радить іншим — розповів в інтерв’ю "Громадському радіо".

Чому саме читання книг стало «покаранням»?

Стаття 75 Кримінального Кодексу України про умовне покарання видалася судді Гарському недієвою на практиці. Досвід британських колег надихнув його виносити «літературні вироки» і в Україні.

«Це сталося, мабуть, випадково. Хоча першими це започаткували англійці. Багато ЗМІ писали про справу, як молодому неонацисту загрожував певний вид покарання (до 15 років в’язниці) і там суддя теж проникся його особистістю і призначив читати книжки класиків англійської літератури. Мені здалося це цікавим. Тож я подумав, чому б у нас таку практику не започаткувати, яка б допомагала людям виправлятись за допомогою більш гуманних інститутів державної влади замість звичайного виправлення в місцях позбавлення волі».

Підсудні Гарського вже читали Тараса Шевченка, Івана Франка, Марка Твена і Джека Лондона. Під кожне правопорушення суддя підібирає окрему книжку. Здебільшого керується тим, що самому спадає на думку або тим, що обговорює з дитиною. Водночас, не пригадує, щоб його книжкові вироки повторювались. Каже, що не має чіткої класифікації, за яке правопорушення який твір обов’язковий до прочитання. Водночас, таке виховання літературою чекає не за всі злочини. Олександр розповідає, що на це впливає багато факторів: кваліфікація правопорушення, фактаж справи, а також поведінка людини і те, визнає вона свою провину чи ні.

«Це призначення покарання стосується лише тих осіб, яким призначається покарання іспитовим строком. Пункт 6, статті 76 каже про, те що суд може встановити й інші обов’язки, яких повинна дотримуватися особа. «Літературні» вироки можливі, коли особа перебуває не під вартою і вільна у своєму пересуванні і діях. Що стосується осіб, які перебувають під вартою, то влада суду там обмежена. Ми можемо їм призначати літературу лише у вигляді рекомендацій, але не як вид покарання», — пояснює суддя.

Чи дійсно читання змінює людей?

Олександр Гарський розповідає, що бачить у цій ініціативі лише позитив. Каже: якщо його справа хоча б одній людині допоможе, то все це недаремно:

«90% вироків я не контролюю, оскільки вони (обвинувачені) відбувають покарання не на території Малиновського райсуду, а за місцем проживання. Із тих 10% випадків, які я бачив, то дійсно одна людина, мені здалося, переосмислила життя. Після іспитового строку я звільняв особу від покарання і запитував про твори і книжки, і, мені здалося, що він зрозумів все, що сталося. Там ішлося тоді про крадіжку і, маю надію, її особа не вчинить більше. Кожний суддя, який ухвалює рішення не може знати, чи вчинить ще людина правопорушення чи ні. Ми ж усі люди, і в голову до іншої людини залізти не можемо, щоб побачити, що вона думає».

Як перевіряєте прочитане у порушників?

«Для мене головне не точність, а ідея. Я виходжу з того, що є якісь принципи, які людина повинна була б запам’ятати після прочитання книжки. Якусь, можливо, цікаву історію чи приклад, який можна із життям порівняти — це все важливо. Якщо людина не пам’ятає деталі — це таке, — просто здатність розуму щось запам’ятати, — але от ідеї — зовсім інше. Кожна людина, як прочитає, в неї закарбовуються фарби, як у художника, щось позитивне», — розмірковує Олександр Гарський.

Як правопорушники реагують на подібні вироки?

«Багато правопорушників дійсно дивуються. Іноді трошки так усміхаються, іноді з розумінням ставляться,іноді усвідомлюють, що це їм важко буде, бо бувають такі випадки, коли людина начебто і розумна, і в той же час мало читала книжок. У такому випадку це буде певним покаранням, якщо людина буде заставляти читати себе і працювати свій розум — це для неї буде певний іспит. А є й такі, які навіть радіють, що так все сталось і що суд може бути таким».

Наскільки ефективною є практика «книжкового покарання» і в повсякденному житті?

«Книги — це дзеркала: якщо туди зазирає дурень, не можна очікувати, що звідти вигляне геній», — це сказала колись Джоан Ролінґ. Любов до книжок потрібно прививати довгі роки. Також потрібно не забувати, що і економічний стан держави на це впливає, і на розвиток культури зокрема, адже якщо людині немає що їсти, вона не думає про книжки: вона думає, як заробити на їжу. Це все взаємопов’язано, але все одно економіка може будуватися лише на культурі.

Якщо до влади прийде людина, яка не читає книжок, не любить літературу та мистецтво, то навряд чи вона зможе створити щось позитивне. Краще за все власним прикладом показувати любов до книжок. Я намагаюся сам читати і дітей своїх привчати. Якщо кожен так буде робити, то буде щось толкове з кожної сім’ї, і так в державі з’явиться якась цінність».

Скільки читає сам «книжковий» суддя?

«Робота забирає дуже багато часу. Навіть на вихідних я працюю до ночі, але не буває дня, щоб я не закінчував свій вечір читанням хоча б декількох сторінок книжки: так краще заснути і, здається, в мене вже якась залежність є, тому я навіть нервую, коли я за день не прочитав чогось і не став трошки розумнішим. Я багато читаю літератури саме філософської і професійної, юридичної.

Разом із цим, декілька книжок художньої літератури, до п’яти мені вдається прочитати на місяць. Основний мій напрям — це професійна література, я намагаюся вивчати більше філософію права, тож такі книжки треба не просто читати, а вивчати».

Улюблені книжки судді Гарського

«Я в постійному пошуку. Мені дуже подобається «Маленький принц» Екзюпері. Наче така дитяча казка, але дуже філософська і кожному дорослому потрібна. Мені подобаються Чарльз Дікенс та французький письменник Віктор Гюго. Я в захваті від Шекспіра, в нього помірний гумор і не такий саркастичний, як у Вольтера. З точки зору самоосвіти Шекспір мені здається найкращим варіантом, його я перечитую дуже часто. Мені подобається ще «Фауст» Гете — це дуже видатний твір, але він дуже складний і не кожен його зрозуміє, його треба дуже уважно читати. Тим паче, що там є декілька різних перекладів і кожен з них по-різному сприймається. Загалом видатні письменники XVII-XIX століття мені всі подобаються».

Яку літературу би в присудили для прочитання російським військовим, які вторглися в Україну?

«Тут я би звернувся до істориків за порадою, щоб вони скерували мою думку у потрібний напрямок. Щоб щось виписувати читати, треба спочатку самому опрацювати. Я нічого не призначаю, допоки сам не прочитаю, принаймні більшу частину твору. Серед художньої літератури я би обов’язково призначив (російським окупантам — ред.) Франка, — він завжди сучасний як на мене. З наших сучасних художніх письменників подобається Сергій Жадан. У нього теж є твори про війну і він дуже вміло описує страждання, які ми проходимо, і історію з точки зору українського погляду. Безумовно, я би призначив щось із Грушевського, що стосується історичних подій, які були невідомі, а в Росії викладаються по-іншому. Але треба радитися з істориками, я переконаний, що вони б щось краще запропонували».

Підбірка творів від судді Гарського для читачів Громадського радіо

«Я такий більше традиційний романіст і мені подобаються книжки з XIX століття, але є і сучасні. Можливо, буде цікаво і вам прочитати про таку письменницю Аготу Крістоф, в неї є твір «Товстий зошит». Тільки не плутайте її з Агатою Крісті, це зовсім різні письменниці. Агота народилася в Угорщині, а прожила усе життя у Швейцарії. Я в якійсь рецензії прочитав, що ця її книга — заміна Біблії, саме це і звернуло мій погляд на цей твір. Безумовно, це не Біблія, але там теж описані людські страждання під час Другої світової без прикрас. Це твір для дорослих читачів, там описується дуже страшна правда».

«Другий твір стосується більш юридичної літератури. «Цивілізація статусу», або «Злочинна цивілізація» — науково-фантастичний роман Роберта Шеклі. Теж цікавий твір з точки зору права, як на мене».

«І ще я б порадив дорослим звернути увагу на дитячі книжки, зокрема «Таємний сад» Френсіс Бернетт — дуже проста і класна книжка, яку можна читати і з дітьми, і самому. Багато чого можна навчитися і дорослому з неї».

«І наостанок, як я казав треба Шекспіра читати. «Дванадцята ніч» непогана п’єса, а «Венеціанський купець» знову-таки мене зацікавила з точки зору юриспруденції і права. Зокрема, як там договірні відносини повинні виконуватися, але ще в ній багато афоризмів та життєвого гумору».

Джерело фото: https://hromadske.radio/

«Громадське радіо»