Владислав Цукуров, суддя-спікер Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

Здавалося б очевидним, що безпідставно набуте майно має бути повернуто. Згадку про відповідний обов’язок набувача ми можемо знайти у найдавніших правових пам'ятках людства, наприклад, у Зведенні законів Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). Майже незмінним указаний принцип існує і сьогодні.

Так, вже у першій статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Імперативний обов’язок, за яким набувач зобов'язаний повернути законному власнику безпідставно набуте майно, закріплено у частині 1 статті 1213 Цивільного кодексу України.

Утім, воєнний стан додає особливостей у окреслену проблематику.

Наприклад, усі соціальні виплати в Україні здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування. При вирішенні питання про наявність у особи права на такі виплати відповідні органи збирають інформацію про особу, а також здійснюють звіряння наданої нею інформації з відомостями, наявними у Державної податкової адміністрації України, Пенсійного фонду України, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, державних реєстрах та контрольно-ревізійних органах цільового використання коштів.

Проте, лише за офіційними даними Держспецзв’язку лише у 2023 році кількість кібератак, у порівнянні з 2022 роком, зросла на 15,9% та становила 2543 випадки. Крім того, безпосередньо аналітиками безпеки було зафіксовано та оброблено 1105 кіберінцидентів, що на 62,5% більше, ніж за результатами 2022 року. Приблизно чверть кібератак було спрямовано на міністерства та інші органи державної влади, а також органи місцевої влади.

 У Постанові № 263 від 12.03.2022 року Кабінет Міністрів України передбачив, що на період дії воєнного стану міністерства, інші органи виконавчої влади, державні та комунальні підприємства, установи, організації, що належать до сфери їх управління, для забезпечення належного функціонування інформаційних, інформаційно-комунікаційних та електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів, володільцями (держателями) та/або адміністраторами яких вони є, та захисту інформації, що обробляється в них, а також захисту державних інформаційних ресурсів, можуть, зокрема, зупиняти, обмежувати роботу інформаційних, інформаційно-комунікаційних та електронних комунікаційних систем, а також публічних електронних реєстрів.

Утім, робота єдиних інформаційно-аналітичних систем, державних реєстрів та баз даних не є стабільною, що значно ускладнює дії органів влади зі збору та звіряння інформації, що може призвести до збільшення сум безпідставно виплачених коштів. У таких ситуаціях, часто у діях набувачів відсутні ознаки недобросовісності і вони потребують особливого правового захисту.

Крім того, багатогранність та різноманітність суспільних відносин зумовлює виникнення цілої низки виключень із встановленого у частині 1 статті 1213 Цивільного кодексу України правила.

Одне із них закріплено у статті 1215 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами пункту 1 частини 1 указаної статті не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, перераховані виплати не підлягають поверненню за умови, якщо особа, котра зробила такі виплати, здійснила їх, по-перше, добровільно, по-друге, за відсутності рахункової помилки з її боку і, по-третє, за відсутності недобросовісності з боку набувача.

І якщо із першими двома умовами на практиці проблем у більшості випадків не виникає, то із третьою - ситуація складніша.

Із комплексного аналізу положень цивільного законодавства України та практики Верховного Суду можливо зробити висновок про те, що законодавець пов'язує повернення надмірно отриманих коштів, наданих у вигляді заробітної плати і платежів, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та інших грошових сум, наданих фізичній особі як засіб до існування, саме з недобросовісністю набувача, яку згідно зі ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України має довести позивач. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються (постанови ВС від 04.02.2019 року у справі №266/2069/17, від 04.02.2019 року у справі № 532/1191/17, від 13.11.2019 року у справі №332/2805/18 тощо).

Тепер проілюструємо наведене на прикладі правовідносин, які виникають при призначенні й виплаті допомоги по безробіттю та житлової субсидії.

Специфіка вказаних правовідносин часто полягає у підставах їхнього виникнення.

Так, для виникнення правовідносин, змістом яких є призначення та виплата допомоги по безробіттю, необхідне настання юридичного факту – звернення особи до центру зайнятості із відповідною заявою, до якою має бути додано пакет документів, перелік яких є чітко затвердженим.

У провадженні автора даної статті, як судді, перебувала справа №357/11842/20, у якій особа при зверненні до центру зайнятості не повідомила працівників центру про факт перебування у стані тимчасової втрати працездатності за станом здоров’я.

При ухваленні рішення судом було враховано, що форму заяви про надання (поновлення) статусу безробітного затверджено наказом Міністерства соціальної політики України №1911 від 19.12.2018 року. У такій формі від імені заявника машинописним способом зазначається вичерпний перелік даних, які має бути повідомлено заявником шляхом їх підкреслення. Серед таких даних відсутні відомості про факт перебування особи у стані тимчасової втрати працездатності.

Пунктами 4 та 17 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 року №792, закріплено вичерпний перелік документів та інформації, які мають надати особи, які шукають роботу, для взяття на облік у центрі зайнятості та надання статусу безробітного. В указаному переліку відсутні дані про факт перебування особи у стані тимчасової втрати працездатності, а також про документи, який підтверджують такі дані.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про те, що твердження позивача – центру зайнятості, про недобросовісність відповідача є помилковими. Постановою Київського апеляційного суду рішення міськрайонного суду залишено без змін.

У свою чергу, в правовідносинах у сфері нарахування та виплати житлової субсидії на практиці часто трапляється таке.

До 2018 року питання призначення та виплати житлових субсидій було врегульовано Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року №848.

27.04.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №329, якою впроваджено оновлений порядок надання житлових субсидій.

Однією з новел законодавства став обов’язок заявників подавати відомості про доходи не лише учасників домогосподарства, а і осіб, члени сім’ї яких не зареєстровані за адресою домогосподарства та осіб, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично в ньому не проживають.

Пунктом 2 указаної постанови було визначено, що з 01.05.2018 року призначення житлової субсидії здійснюється лише після подання нових заяви і декларації, якщо у складі домогосподарства є, зокрема, особи, члени сім’ї яких не зареєстровані за адресою домогосподарства та особи, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично в ньому не проживають.

Утім, поширеною є практика, коли органи соціального захисту населення здійснюють нарахування та виплату житлової субсидії членам таких домогосподарств у автоматизований спосіб без звернення останніх із відповідними заявою та декларацією.

У подальшому органи соціального захисту населення звертаються до суду із позовними вимогами про стягнення безпідставно виплачених сум житлової субсидії. Недобросовісність набувачів при цьому пояснюють невиконанням з боку останніх обов’язку у разі зміни складу зареєстрованих (фактично проживаючих) у житловому приміщенні (будинку) осіб, складу сім’ї члена домогосподарства подати нові заяву та декларацію, з огляду на приписи п.16 указаної постанови.

Проте, вочевидь, у багаточисельних випадках коли після 2018 році не відбулося звернення особи із відповідною заявою та декларацією - така позиція є хибною.

Відтак, у означених умовах відсутні ознаки недобросовісності з боку набувачів.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (постанова від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21).

Такий принцип «належного урядування» було підкреслено й у рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року. Суд наголосив на важливості цього принципу, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на так основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в якомога послідовний спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, як у окреслених, так і багатьох інших випадках, органами державної влади не завжди належним чином реалізується власний імперативний обов’язок щодо здійснення перевірки, надання особі спеціального статусу та нарахування і здійснення виплат, а також збору необхідної інформації без звернення громадян.

При цьому варто зазначити, що при наданні оцінки добросовісності або недобросовісності набувача у окреслених правовідносинах, суд також має дослідити повноту реалізації обов’язків відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування щодо вжиття заходів, спрямованих на недопущення безпідставних виплат. Намагання виправити допущену органом влади помилку в минулому не може перекладати на громадянина її негативні наслідки.

Джерело фото: https://sud.ua/

"Судово-юридична газета"